XV. Русини

З XIV–XVII ст. у науковому обігу існує велика кількість історичних документів (політичних, юридичних, церковних), які не залишають найменшого сумніву, що і в литовсько-руську і в наступну – козацьку добу національна територія України йменувалася далі Руссю, а її населення – русинами. Це підтверджують тогочасні літописи, хроніки, мемуари, по­земельні акти, привілеї-данини, заповіти, книги записів Ли­товської метрики, Руської метрики і т. д. Наприклад, київсь­кого воєводу Костянтина Острозького (1526–1608) в тогочас­них документах постійно називають русином. Мелетій Смот­рицький так писав на порозі XVII ст. про національну іден­тичність: “Не віра робить Русина русином, Поляка поляком, Литвина литвином, а народження і кров руська, польська та литовська”. У Смотрицького “русин” – це не хто інший, як українець. 1620 р. черкаський підстароста Семен Лико проко­ментував королівський судовий позов, написаний до нього польською мовою, у такий спосіб: “То страхи на ляхи, а я-м русин. Відаєт король єго мл., жем русин, а позви міні по полску шлеть”. Славнозвісний полеміст Іван Вишенський підписувався так: “Іоан русин Вышенскій”. Або запис, датований 1616 р. “И о той дорозЂ вашей што и ляхомъ и русиномъ ся указовать”.
Аналіз величезної кількості джерел дав М. Грушевському підставу твердити, що подільська, зокрема барська, околична шляхта в XVI ст. йменувалася в офіційних матеріалах “ру­синами”.
У праці “Хмельниччина 1648–1649 у сучасних віршах”, заперечуючи тезу польських істориків (додаймо – і російських) про нібито винятково соціальний, а не національний характер Хмельниччини, І. Франко розглядає тогочасні польські вірші, з яких одностайно випливає, “що се було повстання руського люду. Русь піднялася проти поляків, Русь хоче вигнати ляхів із своїх границь”. У віршах говориться: “Nigdy sie Mazur z Rusi­nem nie zgodzi” (ніколи поляк не погодиться з русином).
Класик старопольської літератури Б. Зіморович (1597–1677) у циклі віршів “Sielanki nowe ruski” так змальовує польсько-руський національний антагонізм:
Gdym go prosil, zeby mi jak swemu folgowal,
Rzekl na to, zes ty Rusin, kotiuho, niedoszly,
Bo miesem lackim ruski kosci twe obrosly.
У народній думі “Похід на Молдавію” національність геть­мана Богдана Хмельницького чітко визначається – “русин”:
Ей Іване Потоцький, королю польський. Ти ж бо то на славній Україні п’єш, гуляєш,
А об моїй ти пригоді нічого не знаєш,
Що ж то ваш гетьман Хмельницький Русин,
Всю мою землю волоську обрушив.
У “Літописі Самовидця” зустрічається скарга на польські утиски до 1648 р., коли всім було добре за винятком “аніжелі найліпшому християнинові русинові”. В іншому місці: “По смерти же князя Олелковича, в року 1340 корол полский Ка­зимір Первий, княженіє Кієвскоє на воєводство премінил, і всю Малую Россію на повіти розділил, із русинів постановил воеводи, каштеляни, старости, судіи и прочіи урядники”.
Якщо простежити історичний розвиток термінології, то занепад старої етноніміки, зокрема терміна “русин”, започатку­вав Андрусівський договір. За ганебним Андрусівським дого­вором про поділ України, укладеним між Польщею і Москов­щиною 1667 р., Москва одержала Лівобережжя і “тимчасово” на два роки місто Київ, а Польща – решту українських земель, за винятком Закарпаття, яке належало тоді до Угорщини. Запо­різька Січ потрапляла під спільну протекцію Польщі та Москви.
Таємна змова за спиною українського народу двох імпе­ріалістичних хижаків – одного зі Сходу, другого із Заходу – роздерла навпіл живе тіло України. На Півдні нависала над Україною ще третя, не менш агресивна, сила – мусульманська Туреччина і її сателіт Кримське ханство. З 1672 р. Поділля перебувало під владою турків, що націлювалися на Львів і Київ. Так Україна потрапила в смертельні геополітичні “клі­щі”. До речі, цей же нещадний механізм геополітичних “клі­щів” зловісно проявив себе при розділах Польщі, а в новітніх часах при розгромах Німеччини у двох світових війнах. Укра­їнська козацька держава при тодішньому співвідношенні мілі­тарних сил встояти проти геополітичних “кліщів” не мала шансів. Зрештою, проти спільної коаліції таких могутніх тогочасних імперіалістичних держав, як Московія, Польща і Туреччина з їх грізним військовим потенціалом, не мала шан­сів вистояти жодна держава Європи.
Андрусівський договір дав початок жахливому періодові в історії України – “великій руїні”, коли народ страждав під безперервним тягарем зовнішнього тиску і внутрішніх чвар. “Руїна” закінчилася нещасливою для українців Полтавською битвою (1709 р.), після якої московські військові гарнізони остаточно засіли по містах Лівобережжя. Саме тоді (1721 р.) відбулася зміна назви Московського царства на Російську ім­перію. Так з’явилася етнонімічна невизначеність: змішування нащодень, а не лише під гусячим пером у церковних канцеля­ріях, таких термінів, як Русь-Россія, русин-русскій, що довело до загрозливого для національної ідентичності баламутства. Не менш небезпечним був насаджуваний Москвою асиміляторсь­кий термін “малорос”. “Старший брат” замість “русина” став нас називати то “малорусом”, то “южноруссом”, то “черкасом” або “черкашанином”, а то й просто “хохлом”. Заступником загроженого етноніма “русин” на Лівобережжі певний час слу­жив термін “козак”, який радше означав станову приналеж­ність. “Козацтво, що ніколи не переставало бути лише суспіль­ною верствою, ставало репрезентантом цілого народу, а наслід­ком того терміни: нарід козацький, нарід козако-руський, і заміна понять козацтва і українсько-руського народу – се річ широко розповсюджена в другій половині XVII і XVIII віках”. Відгомоном цих подій є такі слова в національному гімні:
Душу й тіло ми положим
За нашу свободу,
І покажем, що ми, браття,
Козацького роду.
В українській мові слово “козак” стало означати вільних, гордих, гарних, відважних людей взагалі. У побутовій польсь­кій мові слово “козак” означає надзвичайно відважну людину.
За таких трагічних обставин країна втрачала свою давню, історичну назву, а народ – ім’я. Про тодішню хисткість в означенні національного імені можуть свідчити записи, які робили студенти. “Українці, записуючись до університету, вказували свою національну приналежність: “українець греко-руської віри”, “козак”, “киянин”, “з України руський”, “рутен”, “з Києва на Україні” тощо”. Після полтавського погрому і жорстоких московських репресій частина козацької старшини, усвідомлюючи безнадійність історичної перспективи, стала швидко російщитися, поквапливо переходячи в розряд імпер­ського дворянства. Характерними є тут погляди О. Мартоса, сина відомого скульптора. Він, “схиляючи голову перед моги­лою гетьмана І. Мазепи, меланхолійно зауважував, що його Батьківщина, втративши своє ім’я та хоробре козацтво, розді­лила долю багатьох інших, колись славних народів”. Процес руйнації українського етносу, перетворення його в етнографіч­ну масу був довершений покріпаченням селян за Катерини II.
1793 р. внаслідок чергового поділу Польщі Правобережжя також потрапило під московське панування. Корінна людність Правобережжя – закріпачені, неписьменні селяни – трималася ще тоді свого прадавнього етноніма “русин”. У тогочасній дра­мі київського походження полякам закидалося, що їм миліший єврей, “нежели Русин”. Про широке функціонування на Право­бережжі етноніма русин свідчать, зокрема, дані з етнографії. Наведемо для ілюстрації кілька прикладів. “Питав єден чоловік турчина: для чого вони мают по кілька жінок? Турчин єму від­казав, жи Бог, як роздавав жінки, то турчин всамперед прибіг: то Бог єму дав кільканадцят. Прибіг поляк, – то Бог єму дав п’ять. Прибіг русин – то єму Бог дав три”. В тогочасних на­родних казках Правобережжя оповідається: “Як поляк русина повісив”, або як “Каже поляк до русина”. У народного поділь­ського етнографа А. Димінського, що зібрав у 1850-х рр. силу-силенну фольклорних матеріалів, за словами акад. А. Лободи, “термін “русский” найчастіше прикладається до “русина”, а не до “росіянина”. Росіян А. Димінський зве москалями або навіть “кацапами”. У волинській казці про змія говориться, “як змій по Русі літав, Русом напахався, і йому Русин воняє”. Автор віршованих переробок народних приказок Поділля, славетних “Співомовок”, писав, наприклад, у вірші “Три царі” (1859):
Циган, русин, третій лях
Про то говорили,
Якби царство хто їм дав,
Що б вони робили.
Однак і на Правобережжі етнонім “русин” через створене російською адміністрацією баламутство термінів теж став затрачатися.
Явище втрати етноніма не пройшло повз увагу знамени­того народознавця XIX ст. Павла Чубинського: “Малорус,  там де він зустрічається з поляком, молдаванином, угорцем, там він твердо знає, що він – Русин”. А там, де зустрічався з “русским”, то розгублювався. На початок XX ст. у Хотинсь­кому повіті було 112 сіл, де жили люди, які називали себе “русинами”, і 22  села, де жили русини і молдавани.
З погляду вищенаведеної стислої історії вживання етноні­ма “русин” у XIV–XIX ст. дивним виглядають такі відомості сучасного шкільного підручника: “Назва “Україна” походить від слова “край” і “країна”. Поряд з цією назвою побутували і традиційні місцеві назви: “Русь”, “Руська земля”, “Галицька Русь”, “Карпатська Русь”. Українці Карпатської Русі називали себе русинами”. Насправді не існувала “традиційна місцева назва” Карпатська Русь, і, звичайно, називали себе русинами не лише жителі цієї міфічної Карпатської Русі, а споконвіку, сто­літтями, весь український народ. Проте, можливо, автори під­ручника спиралися на лист “Великому вождю товаришу Сталі­ну”, що його надіслала 1944 р. до Москви купка православних закарпатських білоемігрантів та москвофілів. Вони просили Сталіна включити Закарпаття до складу СРСР під назвою “Карпаторусская Советская Республика”. У листі далі гово­риться: “Желания и мечты наших предков были всегда те, что­бы наша область за Карпатами, заселена русинами, т. е. Руси-сынами, возвратилась к своей матери Великой Руси… сам на­род именует себя: “карпаторусс”, русин, т. е. Руси-сын, вера “русская”, жена “русская”, мама “русская” и т. д. С названием: “Украина”, “украинский” наш народ был познакомлен только под чешским владычеством, после первой мировой войны, и то интеллигенцией, пришедшей из Галичины”. З тієї етнонімічної авантюрної затії у той час нічого не вийшло. Ми ще поверне­мося згодом до розгляду етноніма “русин” у Західній Україні.

 

LiveZilla Live Help